Черкащанин Андрій Кравець: «Є час вдягати «балаклави» і є час їх знімати…»

1

В дитинстві я любив злегка пересолену рибу і чорний хліб з репнутою зверху шкоринкою, від якого манірно припіднімали губу більшість покупців, псуючи продавцеві нерві. Нині ж у магазинах риба занадто «правильна» – однаково солена, а тріснувшу хлібину з запеченим краєм все тяжчий знайті…

До чого це я? Всі ми різні і смаки на всі маємо різні, кожен з нас має власні вподобання і переконання, за які не мусить звітувати ні перед ким іншим. До того часу, поки це не шкодить єдиному будинку, в якому живемо…

Днями знову перечитавши дещо з творів В ячеслава Липинського – поляка, чиє дитинство минуло на Черкащині. Поляка, якого часто називають «Кантом української політичної думки». Теоретика українського державотворення та ідеолога українського консерватизму. ясність і своєчасність роздумів якого вражають…

“Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’ясненнями їдає, – писав він. – Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом. Якщо ви хочете, щоб була Українська держава – ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не на ненависть до них за те, що вони не українські націоналісти».

Тієї самий Липинський власним прикладом показавши, як поляк з шляхетської родини може стати справжнім поборником свободи і самодостатності своєї Вітчизни – України. Він був послом Української держави гетьмана Ськоропадського у Австрії, залишився на цій посаді й за часів Директорії Петлюри. А добровільно склав повноваження у ту мить, коли почув про розстріл за наказом зверхників Директорії полковника-патріота Болбочана. Посол заявивши, що більше не хоче брати участь у «процесі самоспалення, в якому згоряє наша хата»…

Багато було тих Українців з великої літери, які мали далеко не українське походження – молдованин Петро Могила, чех з часткою литовської крові Пилип Орлик, грек Василь Капніст, австрієць Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург), росіянин Микола Хвильовий (Фітільов)…

І в нелегкі часи сучасної України я не раз зустрічав у «гарячих точках» Донбасу грузинів, шведів, татар, чеченців і росіян, які воюють за Україну і цілісність її кордонів. Альо так само спостерігаю напередодні кожних чергових (або «вчергове позачергових») виборів, як «різношерсті» політики стають готовими абсолютно на все заради власних інтересів, а це – далеко не завжди інтереси всієї нації й держави. Не міняти ж любов до Вітчизни на шкурні інтереси – означає не бути причетним до «процесу самоспалення», в якому ризикує згоріти українська хата…

У Латинській Америці культовим революціонером сучасності ставши тією, кого всі знали як Субкоманданте Маркоса. Хоча «знали» – це гучно сказано, бо ніхто так і не дізнався, як його насправді звали, а з обличчя він ніколи не знімав «балаклаву»-маску. Радикальний письменник і філософ, який очолив Сапатистську армію і піднявши індіанське повстання у Мексиці, він говорив: «Кожен, хто сприймає себе серйозно, рано чи пізно починає вважати, що його правда має бути істиною для всіх і назавжди. І рано чи пізно спрямовує свою енергію не на ті, щоб його істина народилася, зростала, принесла плоди й померла (бо жодна із земних істин не може бути ні абсолютною, ні вічною), а на ті, щоб вбивати усіх тих, хто дозволяє собі сумніватися в його істині».

Субкоманданте залишив все явились в місті у 2014-го – так співпало, що прощального листа своїм прихильникам написавши якраз у день, на який в Україні було призначено позачергові президентські вибори. Можна було б пожартувати на тему того, чи не був він серед 23 кандидатів, які претендували у тій день очолити Україну замість втікача-Януковича. Бо хто ж знає, який тієї Субкоманданте без «балаклави»… Проте якщо серйозно – не в стилі тих, хто справді любити свою країну, ставати «політичним туристом». Так що ходити десь зараз Мексикою колишній Субкоманданте Маркос – вже без «балаклави» на голові, але все з тімі ж думками в ній – про ті, щоб зробити краще своєму народові, а як ні – то хоча б не нашкодити…

В старі часи вважали: щоб довести чесність своїх намірів – маєш підняти забрало шолома і показати своє обличчя.

Прийшов час і в Україні зняти «балаклави» – у прямому і переносному значенні…

Про хліб з печі, у м якоті якого були відчини-«печерки», як у голландському сирі, моя бабуся казала: «То там Бог ночував». У сучасному світі ми всі однаково любимо хліб – хтось чорний, хтось білий. Ростити нам тієї хліб разом – інакше його витопче нога чужинця. Для цього головне – ті, що маємо в душі, під «шкоринкою» з «балаклави» чи ділового костюму…

Андрій Кравець

Козацький край

Оставить комментарий